Хірургічні помилки пацієнта та сайту є серйозними та запобіганням. За даними спільної комісії з акредитації медичних організацій, такі помилки можуть бути допущені до 41% ортопедичних/дитячих операцій. Для хірургії хребта помилка хірургічного сайту виникає, коли сегмент хребців або латералізація невірні. На додаток до того, що не впорається з симптомами та патологією пацієнта, сегментарні помилки можуть призвести до нових медичних проблем, таких як прискорена дегенерація диска або нестабільність хребта в інших безсимптомних або нормальних сегментах.
Існують також юридичні питання, пов'язані з сегментарними помилками в хірургії хребта, а громадськість, урядові установи, лікарні та товариства хірургів мають нульову толерантність до таких помилок. Багато хірургічних операцій, таких як дискектомія, синтез, декомпресія ламінектомії та кіфопластика, проводяться за допомогою заднього підходу, і належне позиціонування є важливою. Незважаючи на сучасну технологію візуалізації, сегментарні помилки все ще виникають, показники захворюваності коливаються від 0,032% до 15%, повідомлених у літературі. Немає висновку щодо того, який метод локалізації є найбільш точним.
Науковці з кафедри ортопедичної хірургії в Медичній школі Маунт -Сінай, США, провели онлайн -анкети, що дозволяє припустити, що переважна більшість хірургів хребта використовує лише кілька методів локалізації, і що роз'яснення звичайних причин помилок може бути ефективним у зменшенні хірургічних сегментарних помилок у статті, опублікованій 2014 році в хребті Дж. Дослідження проводилось за допомогою електронного посилання на анкету, надіслану членам Північноамериканського товариства хребта (включаючи ортопедичних хірургів та нейрохірургів). Анкета була надіслана лише один раз, як рекомендував Північноамериканське товариство хребта. Всього отримали 2338 лікарів, 532 відкрив посилання, а 173 (7,4% відповіді) заповнили анкету. Сімдесят два відсотки завершувачів були ортопедичними хірургами, 28%-нейрохірурги, а 73%-лікарі хребта на тренуванні.
Анкета складалася з загальної кількості 8 питань (рис. 1), що охоплюють найбільш часто використовувані методи локалізації (як анатомічні орієнтири, так і локалізацію візуалізації), частота хірургічних сегментарних помилок та зв'язок між методами локалізації та сегментарними помилками. Анкета не була протестована та перевірена пілотом. Анкета дозволяє отримати кілька варіантів відповідей.
Малюнок 1 Вісім питань з анкети. Результати показали, що інтраопераційна флюороскопія була найбільш часто використовуваним методом локалізації для хірургії заднього грудного та поперекового відділу хребта (89% та 86% відповідно), а потім рентгенограми (54% та 58% відповідно). 76 Лікарі вирішили використовувати поєднання обох методів локалізації. Остисті процеси та відповідні педикули були найбільш часто використовуваними анатомічними визначними пам'ятками для хірургії грудного та поперекового відділу хребта (67% та 59%), а потім остистими процесами (49% та 52%) (рис. 2). 68% лікарів визнали, що вони допустили помилки сегментарної локалізації у своїй практиці, деякі з яких були виправлені внутрішньоопераційно (рис. 3).
Рис. 2 Використовувані методи локалізації локалізації та анатомічні орієнтири.
Рис. 3 Лікар та інтраопераційна корекція помилок хірургічного сегмента.
Для помилок локалізації 56% цих лікарів використовували передопераційні рентгенограми, а 44% використовували інтраопераційну флюороскопію. Звичайними причинами помилок передопераційного позиціонування були невдача візуалізації відомої орієнтири (наприклад, сакральний хребет не був включений до МРТ), анатомічні зміни (поперекові переміщені хребці або 13-кореневі ребра) та сегментарні неоднозначності через фізичний стан пацієнта (субоптимальний рентген). Поширені причини внутрішньоопераційних помилок позиціонування включають неадекватну комунікацію з флюороскополістом, відмову перестановки після позиціонування (рух голки позиціонування після флюороскопії) та неправильні опорні точки під час позиціонування (поперековий 3/4 від ребер вниз) (рис. 4).
Рис. 4 Причини передопераційних та інтраопераційних помилок локалізації.
Наведені вище результати показують, що хоча існує багато методів локалізації, переважна більшість хірургів використовують лише деякі з них. Хоча хірургічні сегментарні помилки рідкісні, в ідеалі вони відсутні. Немає стандартного способу усунути ці помилки; Однак, якщо витрачати час на проведення позиціонування та виявлення звичайних причин помилок позиціонування може допомогти зменшити частоту хірургічних сегментарних помилок у тораколімбарному хребті.
Час посади: липень-24-2024
