Помилки пацієнта та місця проведення хірургічного втручання є серйозними та їх можна запобігти. За даними Об’єднаної комісії з акредитації організацій охорони здоров’я, такі помилки можуть траплятися у 41% ортопедичних/педіатричних операцій. У хірургії хребта помилка місця проведення хірургічного втручання виникає, коли неправильно встановлений сегмент хребця або його латералізація. Окрім того, що сегментарні помилки не враховують симптоми та патологію пацієнта, вони можуть призвести до нових медичних проблем, таких як прискорена дегенерація диска або нестабільність хребта в безсимптомних або нормальних сегментах.
Існують також правові проблеми, пов'язані з сегментарними помилками в хірургії хребта, і громадськість, державні установи, лікарні та товариства хірургів мають нульову толерантність до таких помилок. Багато операцій на хребті, такі як дискектомія, спондилодез, декомпресія ламінектомії та кіфопластика, виконуються з використанням заднього підходу, і правильне позиціонування є важливим. Незважаючи на сучасні технології візуалізації, сегментарні помилки все ще трапляються, причому частота виникнення коливається від 0,032% до 15%, про що повідомляється в літературі. Немає висновку щодо того, який метод локалізації є найточнішим.
Вчені з кафедри ортопедичної хірургії Медичної школи Маунт-Синай, США, провели онлайн-дослідження з використанням анкет, яке показало, що переважна більшість хірургів хребта використовують лише кілька методів локалізації, і що з'ясування звичайних причин помилок може бути ефективним у зменшенні хірургічних сегментарних помилок, у статті, опублікованій у травні 2014 року в Spine J. Дослідження проводилося за допомогою анкети, надісланої електронною поштою. Дослідження проводилося за посиланням на анкету, надісланим членам Північноамериканського товариства хребта (включаючи хірургів-ортопедів та нейрохірургів). Анкета була надіслана лише один раз, як рекомендовано Північноамериканським товариством хребта. Загалом її отримали 2338 лікарів, 532 відкрили посилання, а 173 (коефіцієнт відповідей 7,4%) заповнили анкету. Сімдесят два відсотки учасників були хірургами-ортопедами, 28% - нейрохірургами, а 73% - лікарями-ортопедами, які проходять стажування.
Анкета складалася загалом із 8 запитань (рис. 1), що охоплювали найпоширеніші методи локалізації (як анатомічні орієнтири, так і локалізацію за допомогою зображень), частоту хірургічних сегментарних помилок та зв'язок між методами локалізації та сегментарними помилками. Анкета не проходила пілотне тестування чи валідацію. Анкета дозволяє вибрати кілька варіантів відповідей.
Рисунок 1. Вісім запитань з анкети. Результати показали, що інтраопераційна флюороскопія була найпоширенішим методом локалізації для хірургії заднього грудного та поперекового відділів хребта (89% та 86% відповідно), далі йшли рентгенограми (54% та 58% відповідно). 76 лікарів обрали комбінацію обох методів для локалізації. Остисті відростки та відповідні їм ніжки були найпоширенішими анатомічними орієнтирами для хірургії грудного та поперекового відділів хребта (67% та 59%), далі йшли остисті відростки (49% та 52%) (рис. 2). 68% лікарів визнали, що у своїй практиці вони допускали помилки сегментарної локалізації, деякі з яких були виправлені інтраопераційно (рис. 3).
Рис. 2. Використані методи візуалізації та локалізації анатомічних орієнтирів.
Рис. 3. Корекція помилок хірургічного сегмента лікарем та інтраопераційна корекція.
Для помилок локалізації 56% цих лікарів використовували доопераційні рентгенограми, а 44% – інтраопераційну флюороскопію. Звичайними причинами помилок позиціонування перед операцією були неможливість візуалізації відомої опорної точки (наприклад, крижовий відділ хребта не був включений до МРТ), анатомічні варіації (зміщені поперекові хребці або 13-кореневі ребра) та сегментарні неоднозначності через фізичний стан пацієнта (неоптимальне відображення рентгенівського знімка). Поширеними причинами помилок позиціонування під час операції є недостатня комунікація з флюороскопістом, невдача в репозиціонуванні після позиціонування (рух позиціонувальної голки після флюороскопії) та неправильні опорні точки під час позиціонування (поперековий відділ на 3/4 від ребер вниз) (Рисунок 4).
Рис. 4. Причини помилок локалізації до та під час операції.
Наведені вище результати показують, що хоча існує багато методів локалізації, переважна більшість хірургів використовують лише деякі з них. Хоча хірургічні сегментарні помилки трапляються рідко, в ідеалі вони відсутні. Не існує стандартного способу усунення цих помилок; проте, приділення часу виконанню позиціонування та виявлення звичайних причин помилок позиціонування може допомогти зменшити частоту хірургічних сегментарних помилок у грудно-поперековому відділі хребта.
Час публікації: 24 липня 2024 р.
