Хірургічні помилки пацієнта та місця хірургічного втручання серйозні, і їх можна запобігти. За даними Спільної комісії з акредитації організацій охорони здоров’я, такі помилки можуть бути допущені в 41% ортопедичних/педіатричних кабінетів. Для хірургії хребта помилка місця хірургічного втручання виникає, коли хребцевий сегмент або латералізація є неправильними. На додаток до нездатності усунути симптоми та патологію пацієнта, сегментарні помилки можуть призвести до нових медичних проблем, таких як прискорена дегенерація диска або нестабільність хребта в безсимптомних або нормальних сегментах.
Існують також юридичні проблеми, пов’язані з сегментарними помилками в хірургії хребта, і громадськість, державні установи, лікарні та товариства хірургів абсолютно не терплять таких помилок. Багато операцій на хребті, таких як дискектомія, спондилодез, ламінектомія, декомпресія та кіфопластика, виконуються із застосуванням заднього доступу, і правильне розташування є важливим. Незважаючи на сучасну технологію візуалізації, сегментарні помилки все ще трапляються, причому в літературі повідомляється про частоту виникнення від 0,032% до 15%. Немає висновку, який спосіб локалізації найбільш точний.
Вчені з кафедри ортопедичної хірургії Медичної школи Маунт-Сінай, США, провели онлайн-анкету, яка показала, що переважна більшість хірургів хребта використовує лише кілька методів локалізації, і що з’ясування звичайних причин помилок може бути ефективним у зменшення хірургічних сегментарних помилок, у статті, опублікованій у травні 2014 року в Spine J. Дослідження проводилося за допомогою анкети, надісланої електронною поштою. Дослідження проводилося за допомогою електронного посилання на анкету, надіслану членам Північноамериканського товариства хребта (включно з хірургами-ортопедами та нейрохірургами). Анкета була надіслана лише один раз, як рекомендовано Північноамериканським товариством хребта. Загалом його отримали 2338 лікарів, 532 відкрили посилання, а 173 (7,4% відповідей) заповнили анкету. Сімдесят два відсотки тих, хто закінчив навчання, були хірургами-ортопедами, 28% були нейрохірургами, а 73% були лікарями-хребетами, які проходили навчання.
Анкета складалася з 8 питань (рис. 1), які охоплювали найбільш часто використовувані методи локалізації (як анатомічні орієнтири, так і локалізація зображення), частоту хірургічних сегментарних помилок і зв’язок між методами локалізації та сегментарними помилками. Анкета не була пілотно випробувана чи підтверджена. Анкета передбачає кілька варіантів відповіді.
Рисунок 1 Вісім питань з анкети. Результати показали, що інтраопераційна флюороскопія була найбільш часто використовуваним методом локалізації при хірургічних втручаннях на задньому грудному та поперековому відділах хребта (89% і 86% відповідно), за нею йдуть рентгенограми (54% і 58% відповідно). 76 лікарів обрали для локалізації комбінацію обох методів. Остисті відростки та відповідні ніжки були найбільш часто використовуваними анатомічними орієнтирами для хірургії грудного та поперекового відділів хребта (67% та 59%), потім остисті відростки (49% та 52%) (рис. 2). 68% лікарів визнали, що у своїй практиці допускали сегментарні помилки локалізації, деякі з яких були виправлені інтраопераційно (рис. 3).
Рис. 2 Використані методи локалізації візуалізації та анатомічних орієнтирів.
Рис. 3 Лікарська та інтраопераційна корекція дефектів хірургічного сегмента.
Для визначення помилок локалізації 56% цих лікарів використовували передопераційну рентгенограму, а 44% використовували інтраопераційну флюорографію. Звичайними причинами передопераційних помилок позиціонування були неможливість візуалізації відомої контрольної точки (наприклад, крижовий відділ хребта не був включений в МРТ), анатомічні варіації (поперекові зміщення хребців або 13-корінні ребра) і неоднозначність сегментів через фізичні стани пацієнта. стан (неоптимальний рентгенівський дисплей). Поширені причини інтраопераційних помилок позиціонування включають неадекватне спілкування з рентгенологом, невдачу репозиції після позиціонування (рух позиціонуючої голки після рентгеноскопії) та неправильні орієнтири під час позиціонування (поперековий відділ 3/4 від ребер вниз) (Малюнок 4).
Рис. 4 Причини передопераційних та інтраопераційних помилок локалізації.
Наведені вище результати показують, що хоча існує багато методів локалізації, переважна більшість хірургів використовує лише деякі з них. Хоча хірургічні сегментарні помилки рідкісні, в ідеалі вони відсутні. Стандартного способу усунення цих помилок немає; однак, витративши час на виконання позиціонування та виявлення звичайних причин помилок позиціонування, можна зменшити частоту хірургічних сегментарних помилок у грудопоперековому відділі хребта.
Час публікації: 24 липня 2024 р
